Сторінка психолога

 НАШ ПСИХОЛОГ

 

 

 

Дем'яненко Світлана Олексіївна

Практичний психолог І категорії

Має вищу освіту

Педагогічний стаж - 16 років

Тема самоосвіти: "Розвиток емоційного світу та комунікативних здібностей дітей дошкільного віку"

svitlana-ps.webnode.com.ua

svitlanaps.ucoz.net

 

     

 

 

 

 

Телевізор і дитина

 

Телебачення - невід'ємна частина нашого з вами життя. Єдине, на що нас вистачає після важкого робочого дня, - це взяти пульт і без сил впасти у крісло, втупившись в екран. Дитині ми теж дозволяємо дивитися "ящик", скільки її душа забажає, інакше вона просто напросто зведе втомлених батьків з розуму. 

Скільки можна? 
Фахівці строго обмежують час телеперегляду. До року радять взагалі відмовитися від ТБ або показувати дітям мультфільми та передачі не більше 15 хвилин в день. Від 1 до 3 років малюк не повинен проводити біля телевізора більше ніж півгодини в день. Однак, чим старша дитина, тим важче обмежувати її в перегляді телепередач. Як бути? 
По-перше, намагайтеся самі поменше дивитися телевізор. По-друге, не ставте його в дитячій кімнаті. Пам'ятайте, що розвиває дитину не пасивний перегляд телевізора, а прогулянки на свіжому повітрі, активні та настільні ігри, малювання та ліплення, цікаве хобі. 

Інформація до роздумів 
Німецькі психологи провели такий експеримент. Спочатку опитали близько 2000 сімей і розділили їх на дві групи: у першій групі діти майже не дивилися телевізор, а в другій - захоплювалися переглядом телепередач. Далі дошкільнята отримали завдання намалювати чоловічка. Діти, які дивилися телевізор не більше години на день, зобразили людей по-різному. У їх малюнках люди більш "живі", добре опрацьовані деталі, одяг, зачіска, індивідуальні риси обличчя. Діти, які дивилися телевізор більше трьох годин щодня, зобразили людей, більше схожих на жучків. Їх можна описати фразою "Паличка, паличка, огірочок". Рис обличчя у них майже не видно, або замість очей зображені тільки точки. У телеманів наявне відставання у розвитку деяких навичок. 

Краще менше, та краще 
Якщо вашадитина зовсім ще мала, постарайтеся дотримуватися простого правила: не включайте телевізор, коли ви чи дитина їсте. Телепередачі впливають на підсвідомість, а немовля страждає від того, що не отримує повноцінної уваги мами. При цьому шкідлива звичка поєднувати реальне життя з її ерзацом (ТБ) закладається з самого дитинства. 
Гастроентерологи попереджають: під час перегляду телепередач організм належним чином не налаштовується на їжу, що загрожує різними наслідками аж до гастриту і виразки. Намагайтеся показувати дітям лише передачі та мультфільми призначені для їхнього віку. 
 


Обов'язково після перегляду мультфільму, фільму, передачі поспілкуйтеся з дитиною! Потрібно розтлумачувати, про що йшла мова (у швидкому вихорі картинок малюк не завжди може зорієнтуватися сам), обговорити, хто з героїв хороший, а хто ні, чому погану поведінку було покарано. 

Що можна і чого не можна 
Зрозуміло, відповідь на це питання кожна сім'я формулює по-своєму. Але от загальні поради: 
◆ Багато мультфільмів містять мінімум слів. Якщо ви будете сидіти поруч з дитиною і коментувати те, що відбувається на екрані - нічого страшного. Не залишайте малюка наодинці з телевізором! 
◆ Підбирайте мультфільми, які дитина здатна зрозуміти. Повчальні історії для п'ятирічних дітей можуть бути зрозумілі неправильно, якщо мультик дивиться дворічна дитина. Мультфільми - безцінний матеріал для ненав'язливих виховних моментів! На прикладах з життя мальованих або лялькових героїв малюк отримує веселі уроки: добро перемагає зло, і навіть слабкі друзі разом можуть перемогти того, хто сильніший. Історії зі смішними звірятами вчать дітей поводитися в колективі: не можна дражнити когось і хвалитися, потрібно ділитися з усіма і так далі. 
◆ Діти зазвичай обожнюють рекламу. Прості і зрозумілі (як їм здається) історії супроводжуються приємною музикою. Ролик триває недовго і повторюється часто, у дітей спрацьовує ефект впізнання. Малюки нерідко з радістю повторюють дії за героями реклами і підказують їм слова, що вкарбувалися в пам'ять. Добре це чи погано? Залежить від ролика. Добрий гумор має право на існування (хоча майже напевно ви не будете в захваті, почувши від дитини "А ти налий і відійди!" або "Поцілуй мене в пачку!"). Однак бувають ролики, початково побудовані на пародії, глузуванні, в деяких з них сатирично показані стосунки в родині. "Добре, мамусю, що хоч ти любиш тата, бо кому він ще потрібен"- зітхає, закочуючи очі, любляча донька. Словом, висновок такий: будьте обережні з рекламою. Нехай малюк познайомиться з деякими сюжетами якомога пізніше. 
◆ Сучасні діти живуть в дуже динамічному світі. У кожного - мобільний телефон, під рукою Інтернет, і відповідь майже на будь-яке питання знаходиться за частки секунди. Тому дітям іноді нецікаві і незрозумілі наші з вами улюблені дитячі мультики та фільми при всій їхній художній цінності. Однак у малюків відсутнє критичне сприйняття, тому вам краще переглянути мультфільми, які ви будете демонструвати дітям, заздалегідь. 
◆ У наш час відкрилися кордони, і діти виховуються в основному на закордонному продукті. Прокат зарубіжних мультфільмів підтримується величезною кількістю супутньої продукції, яку модно мати: ранці, пенали, футболки, конструктори і ляльки ... Подібною підтримкою користуються всього 1-2 вітчизняних проекти. Для дитини неможливо залишатися осторонь від того, про що говорять всі однолітки. Навіть на новорічну ялинку малюк тепер одягається не зайчиком, а "людиною-павуком". Батькам доводиться йти на повідку у моди незалежно від того, які цінності пропагує мультфільм. Тому дуже важливо не пускати ситуацію на самоплив, а обов'язково брати участь в обговоренні та в осмисленні фільмів. 
◆ Психологи б'ють на сполох: сучасні телепроекти розхитують вічні цінності, оспівують агресію. 
◆ Шкода деяких із серіалів (навіть спеціально для маленьких дітей) помітна неозброєним оком. В інших випадках батькам доводиться подумати. Традиційна кінцівка серії "Телепузиків" полягає в тому, що герої весело стрибають в люк на пагорбі - у них там будинок. Якщо маленька дитина захоче повторити подібний подвиг на вулиці, побачивши відкритий каналізаційний люк, це призведе до трагедії. 
◆ У серіалі про Тома і Джеррі герої теж часто роблять дії, не сумісні з життям. Краще розповісти дитині, що такого насправді не буває. Постарайтеся обмежувати час перегляду телевізора, щоб дитина вчилася бігати на роликах, милуватися сходом і заходом, відчувати запахи і чути звуки природи. І не передоручайте виховання чада нікому. Особливо телевізору! 

ПЛЮСИ 
+ Діти пізнають світ. Телекартинка виглядає як жива і озвучена ілюстрація. Можна побачити і слонів, і левів в їхньому природному середовищі, розглянути справжній космічний корабель і круїзний лайнер, подивитися, як танцюють і співають юні таланти. 
+ Телепередачі та мультфільми розширюють кругозір і розвивають фантазію. Дитина дізнається не лише про те, що дійсно існує, а й те, що було, і про те, що може трапитися. Не тільки про тварин, що живуть нині, а й про фантастичних істот, билинних персонажів і героїв міфів. Познайомившись з Лунтиком і домовичком Кузею, малюк може придумати свого персонажа. 
+ Дитина знаходиться в курсі подій дитячого світу. Так, в цьому світі повно своїх модних трендів в мультиках (наприклад, "Тачки"), свої популярні персонажі, яких просто соромно не знати. А якщо ти в курсі, то прийнятий за свого в дитячому колективі. 
+ Малюка можна стимулювати обіцянкою перегляду телепередачі. 

МІНУСИ 
- При перегляді телевізора дуже швидко відбувається перевтома і перезбудження нервової системи, відзначається навантаження на психіку і на зір. У дитини зароджуються безпідставні страхи і тривоги, можуть з'явитися відхилення в поведінці. 
- Телебачення сприяє розвитку, але сприйняття передач відбувається пасивно. 
- Діти дуже легко звикають до телевізора, у них може навіть розвинутися залежність. В результаті ви їдете сім'єю на море, а малюк категорично відмовляється навіть залишати номер з "чарівним ящиком". 
- Психологи відзначають, що існує великий ризик відходу дитини в уявний світ. Маленькі діти сприймають все, показане на телеекрані, за чисту монету. 
- За останні десятиліття школярі стали гірше вчитися в школі: телевізор орієнтував їх на сприйняття інформації через зір, і в школі їм важко сприймати усну розповідь учителя. 

 

 

 

 

27.03.2017р.- розвивальна гра "Ми веселі та кмітливі"

 

 

 

 

Який вплив на дитину
має психологічна атмосфера в родині?
(пам’ятка для батьків)
 
  Пам’ятайте, що атмосфера в родині має істотний вплив на психічне та фізичне здоров’я малюка. 
 
  Тут важливі насамперед доброзичливі стосунки між членами родини. 
 
  Не забувайте, що скандали, суперечки між батьками, різкість та грубість у звертанні старших одне до одного, просто прояви відсутності такту травмують нервову систему дитини, призводять до неврівноваженості, дратівливості та нервозності. 
 
  До цих же наслідків призводить і непомірне застосування всіляких заборон на кшталт «не чіпай», «не бігай», «не лізь» тощо. Таке авторитарне виховання не сприяє нормальному розвиткові дітей, як і протилежна крайність у випадку «вільного» виховання, коли дитині все дозволено.
 
  У сім’ї має бути спокійна, не гамірна обстановка, тому що постійний шум, голосні розмови є сильними і шкідливими подразниками для нервової системи малюків. Повернувшись увечері з дитячого садка, дитина сповнена вражень дня. Їй необхідно дати можливість поділитися ними, а потім спокійно погратися та підготуватися до нічного сну. 
 

 

Значення родинних традицій у вихованні дитини
 
З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, у домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.
Сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.
Сімейні традиції — один з основних засобів виховання, тому що перш ніж потрапити до школи (яслів, іншого колективу), дитина пізнає себе й ідентифікує в родині. Традиції декількох поколінь дозволяють дитині усвідомити свій зв’язок з бабусями, дідусями, загальними предками, дозволяють дитині пишатися своєю родиною. На жаль, у наш складний час, коли зруйновано багато родин, багато родичів втратили зв’язок, шанувати сімейні традиції стало дуже складно. Тим сильнішою є потреба виробити власні традиції, що допомагають родині частіше збиратися разом для того, щоб люди, які живуть під одним дахом, почувалися дійсно родиною. Тут постає питання про те, які традиції, що виробляються в родині, найбільш значимі. Непогано, якщо в родині склалася традиція проводити кожне літо в подорожі, — це розширює коло знайомств, допомагає дитині довідатися і побачити світ, навчає його спілкування. На жаль, далеко не всі можуть собі це дозволити. Але, зрозуміло, це не означає, що потрібно відмовлятися від дотримання якихось загальних правил. Традицією можуть стати і незвичайні зустрічі нового року чи дня народження, спільні поїздки за місто, навіть суботні обіди, — коли діти знають, що в цей день і в цей час їх у родині дуже чекають. Такі традиції сприяють зближенню, ідентифікації себе як члена родини, здатні підняти самооцінку дитини, коли вона усвідомлює, що вдома її не тільки годують, що це місце, де можна поділитися своїми переживаннями, новими враженнями. Усе це позначиться на формуванні особистості дитини, сприятиме її гармонічному розвитку.
Відродження втрачених сімейних цінностей сприятиме відродженню суспільства, тому що, маючи родину, людина має надійний тил, у неї виникає нагальна потреба піклуватися про свою родину, своїх дітей, а для цього необхідно працювати. Але людині потрібно відчувати свою необхідність не тільки в родині, а ще й одержати визнання своїх заслуг у суспільстві. Щоб досягти цього, держава має піклуватися про своїх громадян, причому піклуватися відчутно, а не декларативно, тому що голодна людина не слухатиме закликів до цивільної совісті з екрана телевізора, адже щодня бачить зовсім інше.
 

 

 

«Профілактика насильтва в сім’ї»

 

Що ми зазвичай розуміємо під насильством?

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо його жертвами.

Виявляється, насильство — це ще й:

• погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

• невиразні погрози, як-от: «Ти в мене дограєшся!»;

• погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти про щось;

• заподіяння шкоди домашнім тваринам (щоб «помститися» партнеру);

• ламання та знищення особистих речей;

• використання брутальних слів, лайка;

• принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

• контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

• заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

• звинувачування у всіх проблемах;

• критикування думок, почуттів, дій;

• поводження з ним/нею як із прислугою;

• ігнорування.

Насильством щодо дітей крім цього слід вважати:

• нехтування дитиною;

• нехтування обов'язками стосовно дитини;

• відсутність у сім'ї доброзичливої атмосфери (психологічна ізоляція);

• недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

• втягування дитини в з'ясування стосунків між батьками та викорис­товування її з метою шантажу;

• недостатнє задоволення потреб дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки (опікуни) матеріально спроможні зробити це;

• використання алкогольних напоїв (наркотиків) до втрати самоконт­ролю над діями;

• нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, при­хильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім'ях. Ми не роз­глядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхні батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не за­мислюємося над тим, як це може впливати на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що ду­мають тільки про те, як би відстояти свою позицію. їм однаково, що відбу­вається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторон­німи спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

• Діти бачать, чують та пам'ятають більше, ніж вважають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі у конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті тощо). Але насправді діти завжди знають, коли їхні батьки сваряться.

• Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, незалежно від того, спрямоване воно безпосередньо на дитину чи на іншого члена сім'ї, травмує дитину! Як діти реагують на насильство в сім'ї:

—Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відпо­відальні за насильство, яке їм доводиться спостерігати.

—Діти відчувають сум.

—Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, щовідбувається в сім'ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

—реагувати надто агресивно;

—не визнавати авторитетів;

—бути пасивними чи пригніченими;

—мати вигляд знервованих або заляканих;

—скаржитися на головний біль, біль у шлунку, постійне відчуття вто­ми, сонливість тощо.

Пам'ятайте!

В сім'ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе й до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахун­ком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім'ї, засвоюють:

1. Насильство—це засіб розв'язання конфліктів або отримання бажа­ного.

Цю навичку вони переносять в оточення спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні й близькі стосунки, а потім у свою сім'ю та на своїх дітей.

2. Негативні форми поведінки в суспільстві — найвпливовіші.

Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного ре­зультату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

 3.  Довіряти людям, особливо дорослим — небезпечно.

У своїх сім'ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спро­можні розуміти почуття інших людей.

4.   Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито.

Дитина не може відкрито виявити свої справжні почуття в сім'ї, тому що або до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт, вона втрачає цю навичку — виявляти свої справжні почуття.

Дієві тільки негативні почуття — вони привертають увагу, піднімають авторитет — тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

• або приховує свої почуття в сім'ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

• або керується принципом — мовчи, терпи і принижуйся.

У сім'ях, де в стосунках із дітьми переважають контролювання, нехту­вання дитячими потребами, тиск, приниження одне одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, що не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам'ятати, що дитина — це наше дзеркало.

Дитяча агресивність

Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не означає, що вона робить негативний вчинок.

Виявляється, агресія — це форма поведінки, спрямованої на самоза­хист. Вона служить для адаптації до навколишнього середовища, задово­лення бажань і досягнення мети. Тобто це те, що властиве нам від наро­дження, те, що не можна знищити, можна тільки приглушити

 

Агресія: за і проти

 1. За.

Агресія — самозахисна поведінка, настійлива, неворожа, спрямована на досягнення мети та тренування.

Дитина в цьому випадку поводиться агресивно, щоб самоствердитися, взяти гору в якій-небудь ситуації, а також удосконалити свій досвід. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав та тісно по­в'язана із задоволенням особистих бажань, досягненням мети, так само як і здатністю до адаптації.

Дитина хоче щось зробити, але в неї не виходить. Нормально, що в цій ситуації вона може розсердитися. Не треба в цей момент сварити дити­ну. Краще дати дитині можливість «посердитися». Наприклад, покричати, побити боксерську грушу або подушку, порвати газету. А потім навчити, що можна розсердитися й сказати собі: «Я все одно зроблю це!» Тоді обов'язково все вийде. І тоді не треба буде сердитися.

Цей тип агресії є важливим засобом розвитку пізнання й здатності покладатися на себе Він спонукає до необхідної конкуренції, яка у своїй основі не є ворожою й деструктивною.

2.   Довіряти людям, особливо дорослим — небезпечно.

У своїх сім'ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спро­можні розуміти почуття інших людей.

3.   Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито.

Дитина не може відкрито виявити свої справжні почуття в сім'ї, тому що або до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт, вона втрачає цю навичку — виявляти свої справжні почуття.

Дієві тільки негативні почуття — вони привертають увагу, піднімають авторитет — тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

• або приховує свої почуття в сім'ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

• або керується принципом — мовчи, терпи і принижуйся.

У сім'ях, де в стосунках із дітьми переважають контролювання, нехту­вання дитячими потребами, тиск, приниження одне одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, що не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам'ятати, що дитина — це наше дзеркало.

Що у наших дітей може викликати  агресивні почуття і дії наших дітей

1. Накази, команди

«Зараз же перестань!», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття безправ'я та залишеності. Особливо коли ди­тина має проблеми й намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2. Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся...»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторювання діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і жорстоких: вередливого малюка залишають са­мого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок — починають застосовувати фізичні покарання.

3. Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов'язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина по­винна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все. разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім'ї через наслідування поведінки дорослих, передусім батьків.

4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи...», «По-моєму, треба...», «Я б на твоєму місці...».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю!», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве прагнення бути незалежною, приймати са­мостійні рішення. Щоразу, коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші від неї, напе­ред усе знаємо.

Така зверхня позиція батьків дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення — це їхній шлях до самостійності.

5. Докази, нотації, «лекції»

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти...»

Це викликає в дітей або активний захист (напади у відповідь, за­перечення, озлобленість), або нудьгу, пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна, невдатна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й на позитивні сто­рони поведінки вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумаймо, а чи добре самим нам жилося б в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чека­ли б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6. Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це — найкращий спосіб відштовхнути дитину й «допомогти» їй розчаруватися в собі. Звичайно, в таких випадках діти ображаються й захи­щаються: «А сама яка?», «Ну, й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося? Я все одно дізна­юся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну, чому ти мовчиш?»

І справді: хто з нас любить, коли його «виводять на чисту воду»? За цим може наступити лише захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще спробувати замінити питальні речення на стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже непоміт­ною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза — як розуміння й підтримка.

8. Співчуття на словах, умовляння

Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик, що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши ЇЇ до себе. А у фразах на зразок «Заспокойся!», «Не звертай уваги!», «Перемелеться, мука буде» вона може почути зневагу до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе!», «Завжди ти зі своїми скаргами!».

Як ми можемо допомогти дитині

Поведінка — це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло чер­воне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід зупинитися й поду­мати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитину та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

"Чим небезпечна надмірна опіка"

Створювати умови для розвитку волі в дитини означає заохочувати її активність, самостійність у прийнятті рішень, обранні шляхів для досягнення мети. Надання дітям простору для розвитку вольових якостей характеру припускає певний ризикі з боку батьків: звісно, значно спокійніше самому все спланувати, розрахувати, обміркувати, запропонувати дитинігото вирішення, а потім контролювати поетапно, як вона з ними впоралася.
 
Дорослим дуже важливо зрозуміти роль психічної активності в житті дитини: наскільки активно вона прагне розв'язувати ті проблеми, які постають перед нею під час формування навичок, навчання та розвитку. Також важливо пам'ятати про те, що рухова активність і внутрішня психічна активність дитини — це зовсім різні категорії: якщо дитина активна, тоді вона і здатна приймати рішення.
 
Відомий американський психолог Е. Еріксон виділив стадії розвитку особистості, на кожній з яких формуються певні якості. У кожній особистісній якості, що виявляється в певному віці, закладене глибинне ставлення людини до світу та до самої себе. Це ставлення може бути позитивним, пов'язаним із прогресивним розвитком особистості, і негативним, яке призводить до негативних порушень у розвитку, спричиняє його регрес. 
 
Дитині дошкільного віку доводиться обирати одну із двох полярних категорій — ініціативність або пасивність. Обираючи для себе певну категорію, дитина закріплює певну якість своєї особистості: дошкільник активно пізнає навколишній світ, моделює під час гри взаємини дорослих, швидко й жадібно вчиться всього, набуваючи нових справ і обов'язків. Коли поведінка дитини стає агресивною, ініціатива обмежується, з'являється почуття провини та тривожності; у такий спосіб закладаються нові внутрішні інстанції — совість і моральна відповідальність за свої дії, думки та бажання. Обмеження самостійності дитини, її внутрішньої активності гальмує ініціативу та розвиває її пасивність.
 
Якщо дитина намагається впоратися із чим-небудь самостійно, дорослому необхідно допомогти їй. Допомога дорослого полягає у відстеженні умов для виконання самостійної дії.
 
Наприклад, чи дістане дитина до своєї зубної щітки й чи не лежать поблизу небезпечні речі. Чи візьме дитина свою чашку з полиці у шафі так, щоб не розбити при цьому ваші улюблені скляночки? Пам'ятайте, що дитина відмовляється робити те, що супроводжується постійним нагадуваннями: «Будь обережнішою!»
 
Дитина повинна навчитися думати, а не просто виконувати вказівки. Звісно, не можна повністю розраховувати на те, що ухвалене рішення буде правильним, особливо якщо воно може вплинути на стан здоров'я дитини (припустимо, дитина вирішить, що зуби потрібно чистити раз на тиждень).
 
За умови правильно організованого життя дитина може прийняти рішення в конкретній ситуації (наприклад, вона може почистити зуби, коли хоче: зараз або після мультфільмів; обрати на вечерю одну із двох приготовлених страв тощо).

 

 

"Читання книг в житті дошкільника"

 
Читання книг посідає в житті дошкільника особливе місце, оскільки саме книга залишається найбільш доступним засобом духовного й етичного розвитку особистості малюка. Залучення дитини до читання є одним з основних завдань художньо-естетичного виховання дошкільника.
З іншого боку, книга на дошкільному етапі виступає як ефективний засіб пізнавально-мовленнєвого розвитку дитини, допомагає малюкові швидко й зацікавлено пізнавати навколишній світ, вбирати і переживати величезну кількість вражень, учить переймати норми поведінки оточуючих людей, наслідувати їх, у тому числі й героїв книг. 
Крім того, читання вимагає від вихователя організації спільної з дітьми художньо-мовленнєвої діяльності, аджечитання для дошкільників — це перш за все спілкування. Часте й регулярне читання літературних текстів, уміле їх поєднання з життєвими спостереженнями, з різними видами дитячої діяльності сприяє осягненню дитиною навколишнього світу, вчить її розуміти й любити прекрасне, закладає основи моральності людської особистості.
Головна цінність дошкольного  віку — висока емоційна чуйність у сприйнятті художнього слова, здатність яскраво переживати описані події, неодноразово з хвилюванням стежити за розвитком сюжету.
У 3—4 роки дитина відзначається високою допитливістю, намагається розширити свій кругозір, прагне вийти за межі навколишнього середовища. Твори про тварин, природні явища, опис ігрових і побутових ситуацій дозволяють дитині пізнавати світ. 
Особливу роль у вихованні та розвитку дитини 3-4 років відіграє фольклор. Пісеньки, пестушки й потішки знайомлять дитину з правилами особистої гігієни, правилами життя серед людей, готують малечу до майбутнього дорослого життя.
 
Мовленнєвій діяльності молодшого дошкільника сприяють:
•  Спільне розглядання ілюстрацій до вже знайомого твору;
•  Розглядання нової книги, що передує читанню, прогнозування змісту майбутнього читання («Про кого ця казка? Хто це такий?.. Хто до кого в гості прийшов?» і т. ін.);
•  Багатократне читання оповідання в різних умовах: вихователь читає — діти потім розглядають картинки; вихователь читає — діти одночасно розглядають картинки; вихователь читає — діти виконують певні дії (причісують конячку, жаліють іграшкового ведмедика тощо); вихователь розповідає текст й одночасно його розігрує з ляльками.
 
 
Внаслідок систематичного читання діти навчаться:
- слухати твори різних жанрів, налаштовуватися на читання казки, оповідання, вірша;
- брати участь у спільному обговоренні почутого; 
- розказувати, інсценувати знайомі твори;
- висловлювати сприйняття тексту в зовнішній дії;
- емоційно реагувати на прослуханий твір.
 
Маленький слухач казки також втручається в хід події, перериває читання, сміється і плаче, часто передбачає розв'язку, вимагаючи її здійснення.
Дитина трьох років, ще недостатньо усвідомлюючи це, «допомагає» персонажам. Наприклад, підбадьорює дівчинку-героїню казки Л. М. Толстого «Три ведмеді». Затуливши пальчиками зображення ведмедів, вимовляє: «Ти не бійся!», а побачивши на екрані телевізора початок демонстрації народної казки «Вовк і семеро козенят», вона, ледве не плачучи, просить попередити козенят про те, що вовк їх підслуховує.
Подібно до театрального видовища, казка розгортає, показує і завершує перед слухачами дії, вводить їх у конфлікт між героями шляхом різкої поляризації їхніх відносин.
Важливу роль у процесі сприйняття казки відіграє низка її композиційних і змістових особливостей: 
- повтори дії (через них відбувається відпрацювання і закріплення почуттів); 
- зіставлення (порівнюються вчинки позитивних і негативних героїв); 
- найменування вчинків і роз'яснення їх змісту з боку спеціальних персонажів-помічників. 
Розкриттю чарівної суті казки сприяє й уміле її читання (інтонація, паузи, виділення голосом найбільш істотних моментів).
Важливу роль у розвитку дитини відіграє повторне слухання одних і тих самих казок. У цьому випадку дитина починає співпереживати героєві вже заздалегідь.
Слухання казки у поєднанні з творчими іграми має важливе значення у формуванні внутрішньої психічної активності — уміння діяти подумки, в уявних обставинах, без чого неможлива жодна творча діяльність.
 
"ЦІННІСТЬ КАЗОК"
Незважаючи на існування великої кількості казок, не всі з них корисні для здорового, гармонійного розвитку дітей. Розуміючи це, вихователі зобов'язані робити ретельний відбір тієї інформації, якою вони «годують» дитину. Пропонуючи дітям казки, мультфільми, книги низького гатунку, ви формуєте негативну психологічну налаштованість дитини.
 
Ось лише деякі правила вибору казок і оповідань для дітей молодшого дошкільного віку.
1.    Казка повинна бути із щасливим кінцем. Її головний герой може зазнавати безліч невдач, колотнеч будь-якого роду, але врешті-решт він повинен потрапити туди, де збувається його мрія.
2.    У момент читання не варто надавати оповіданню власної інтерпретації. Нерідко будь-який дорослий прагне компенсувати за рахунок цього свої фрустрації і комплекси.
Залишайте дитині право оцінювати, висловлювати власні думки. Саме в цьому під час слухання вона вчиться думати, а не отримувати готові рішення — стереотипи. Дитині важливо відчувати себе господарем становища хоча б у казці. Вона може вигадувати своє закінчення, свої правила для героїв, творити разом з казкарем. Казка — це природний простір для величезного дитячого потенціалу, середовище, де компенсується нестача дії у реальному житті.
3.    Вибирайте казки, які наголошують на важливості родинних цінностей.
Декілька прикладів позитивних і негативних казок:
Позитивні: «Бременські музиканти», «Снігова королева», «Ріпка» — це казки зі щасливим кінцем. У них герої у результаті отримують те, чого бажали або на що заслуговують; 
Негативні: «Про рибака і рибку», «Колобок», усілякі історії про «покемонів» і "телепузиків".
 

"ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ХАРЧУВАННЯ У ДІТЕЙ"


       Харчування — це одна із найважливiших функцiй, ака забезпечуе життєдiяльнiсть нашого органiзму. Процес харчування у людини поряд з бiологiчною функцiєю виконує також соцiальнi, психологiчнi функцiї. Iжа може бути формою спiлкування, джерелом позитивних емоцiй, засобом вiдсторонення вiд власних проблем. Розрiзняють декiлька видiв їжi за
психологiчним фоном, який їжа формує:
- їжа, яка дає почуття впевненостi i захищеностi (молоко);
- їжа, яка дає почуття фiзичної сили і мiці (м’ясо);
-  їжа, яка пiдкреслює високий соціальний статус (кав’яр та червона iкра);
-  iжа дорослих, яка заборонена для дiтей (кава, вино).
        Виникнення харчових розладiв пов’язане не тiльки з органiчними, Але й iз психологiчними, соцiальними факторами, самi ж харчовi розлади вiдносять до психосоматичних.
        У дошкiльному вiцi пiдвищений або знижений апетит дитини психологи бiльш за все пов’язують з дисгармонiйними сiмейними стосунками, неправильною поведiнкою батьків, їх неправильним уявленням про здорове харчування. Часто батьки, дiти яких страждають порушенням харчової поведінки, не можуть правильно організувати режим харчування дитини. Помилкою також може бути неправильне використання продуктів харчування, якi не вiдповiдають вiку дитини, догодовування в промiжках часу мiж основними прийомами їжi, надмiрне вживання солодощiв. Батьки іноді не враховують фiзіологiчних можливостей дiтей, пропонуючи їм надмiрну кiлькiсть харчiв. Процес харчування може бути пов’язаний із негативними емоцiями (конфлiкт між мамою (татом) та дитиною, обмеження свободи дитини, вимагання ідеальної чистоти, ультиматуми, погрози). Знизити апетит дитини може критика батькiв на її адресу за обіднім столом. Діти можуть відмовитись вiд харчування через пригнічений стан. У багатьох випадках вiдмова вiд їжi є для дитини засобом привертання уваги до себе
батькiв та близьких.
        Неадекватне виховання батьками, які нехтують дитиною або схильні до гіперопiки, постiйно все забороняють або все дозволяють, не вчить дитину адекватно реагувати на внутрішнi стимули голоду i насичення їжею, тому уявлення про здорове тiло не може у неї розвиватись.
        Конфлікти між мамою (татом) та дитиною можуть також спраяти розвитку ожиріння. Нерідко діти починають вживати велику кількість іжі в тому випадку, якщо вони відчувають себе кинутими, якщо їм недостатньо любовi, тепла. У даному випадку їжа є джерелом позитивних емоцій. Діти переїдають, схильнi до надмірної ваги або страждають від ожирiння саме в тих сiм’ях, де вiдсутня культура харчування, правильне уявлення про здорове харчування. Дуже часто дітей примушуготь з’їдати все, апелюючи до того, що не можна викидати харчі. Пiзнiiпе для багатьох дiтей переїдання стає звичкою.
    Правила здорового харчуваняя:
• звертайте увагу не тільки на знижений апетит дитини, а й на підвищений;
• намагайтесь знайти причину такого апетиту, пов’язати її з особливостями   
   взаемодії батьків та дітей;
• не забувайте та враховуйте смаковi переваги дитини;
• під час вибору мiсця для харчування дитини важливо створити сприятливу  
    обстановку, забезпечити помірний контроль за прийомом їжі, врахувати   
    потреби дитини, надати їй можливість проявити самостійність, свободу;
• будьте послiдовнi, батьки повиннi висувати однаковi вимоги до процесу  
    харчування дитини, але їх має бути обмежена кiлькiсть;
• не використовуйте їжу як винагороду (або покарання). Батьки купують
   дитинi солодощi (чи iншi привабливi продукти), щоб примусити дитину
   поводитися так, як цього хочуть вони, а дитина дуже швидко починає
   розумiти, що криками, iстериками, плачем вона майже завжди може
   розраховувати на отримання солодощiв;
• будьте в мiру вимогливi, лагiднi, спокiйнi, пояснюйте дитині значення  
   здорового харчування, будьте для неї прикладом, уникайте емоцiйної
   дистанцiї з дитиною, живiть її життям, iнтересами, не допускайте
   неприйняття та байдужостi.

 

 

 

КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ І ЯК ЇЇ ПОДОЛАТИ

 

 

 

   Дитячий сміх, дитячий погляд - що може бути прекрасніше? Що ще дарує нам стільки розчулення і краси? Хто може нас при­мусити посміхнутися навіть за найгіршого самопочуття? Зви­чайно, діти. Діти у віці 3-х років роблять це з особливим успіхом, адже вони найбезпосередніші, найсмішніші і... найкапризніші.
    Здавалося, найстрашніше вже позаду - море пелюшок і по­взунків, які треба перепрати і перепрасувати, безсонні ночі біля ліжечка новонародженого малюка - усе це скінчилося, дитя під­ростає. Та пелюшки змінюються зламаними іграшками або ще гірше - предметами користування дорослих, безсонні ночі - бо­жевільними днями. Дитина капризує з кожного приводу, їй не до­годиш ні іграшкою, ні тістечком, ні навіть мультфіл'ьмом.
Ось і перші кроки в дитячому садку, нові друзі, нове оточен­ня, а капризи стають частішими. Може, в садочку образили, може вдома щось не так...
Звикання до дитсадка збігається з кризовим моментом у пси­хічному розвитку дитини. До трьох років батьки починають помі­чати серйозні зміни у поведінці своєї дитини, вона стає впертою, вередливою. Усмішка розчулення на обличчях батьків змінюєть­ся виразом спантеличеної розгубленості і деякого роздратування. Багато хто з вас не знає, що в цей час відбувається дуже важли вий для дитини психічний процес: це перше яскраве вираження свого Я, це спроба дитини самостійно віддалитися від матері, по­довжити психологічну «пуповину», навчитися багато що робити самостійно і якось вирішувати свої проблеми. Без психологічної сепарації (відділення) від батьків дитині складно буде знайти себе в цьому житті, виробити механізми психологічної адаптації і гнучкої поведінки в різних ситуаціях.
Кризи розвитку - це відносно короткі (від кількох місяців до року - двох) періоди в житті, протягом яких людина помітно змі­нюється, переходить на нову сходинку життя. Кризи бувають не тільки в дитинстві (1 рік, 3 роки, 7 років, 13 років), а й у дорослому віці, оскільки особистість розвивається безперервно. При цьому завжди відбувається зміна періодів: тривалих і спокійних - ста­більних більш короткими, бурхливими - критичними, тобто кри­зи - це переходи між стабільними періодами.
Дорослі під час кризи здатні зрозуміти, що з ними відбуваєть­ся, і контролюють себе.
Для дітей же власне найближче минуле і майбутнє незрозумі­ле, воно залишається абстракцією. Дитина перебуває переважно серед дорослих і однолітків, не відчуває і не бачить, що з нею ско­ро станеться, не розуміє, що з нею відбувається, не може оцінити свою поведінку, регулювати свої вчинки та емоції.
Тож не треба лякатися гостроти протікання кризи, це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий вияв дитини у само­ствердженні в новій віковій якості говорить про те, що у психіці дитини склалися всі вікові новоутворення для подальшого розви­тку адаптивних здібностей.
І, навпаки, якщо ви не помітили прояву кризи, і тішетеся ілю­зією благополуччя, це може свідчити про те, що в розвитку дити­ни не відбулося відповідних вікових змін.
Тож лякатися кризових проявів не треба, важливо грамотно спланувати свої дії так, щоб пом'якшити протікання кризи.
Дитині треба допомогти вийти з кризи, не залишаючи в душі негативних якостей. Наприклад, упертість - це крайній ступінь прояву волі, а прояви волі необхідні дитині; примхливість - демонстрація власної значущості для інших, відчуття свого Я; егоїзм, якщо поглянути з іншого боку, - прояв власної гідності; агресивність - гранична форма відчуття самооборони; замкну­тість - одна з форм здорової обережності тощо. З цього можна зробити висновок, що дитина повинна вийти з кризи з набором позитивних якостей, а головна задача батьків і педагогів - не до­пустити закріплення їхніх крайніх проявів.
Батькам треба знати:
•Період упертості і примхливості починається приблизно з 18 місяців.
•Як правило, фаза ця закінчується до 3,5-4 років. Якщо дитина ви­являє наполегливість у більш старшому віці, це цілком нормально.
•Пік кризи припадає на 2,5 - 3 роки життя.
•Хлопчики упираються сильніше, ніж дівчатка.
•Дівчатка капризують частіше, ніж хлопчики.
•Якщо діти після досягнення 4 років усе ще продовжують ви­являти впертість, капризують, то найімовірніше йдеться про «фік­совану» упертість, істерічність, як зручні способи маніпулювання дитиною своїми батьками. Частіше за все це результат погоджу­вальної поведінки батьків, що піддалися тиску з боку дитини, не­рідко заради свого спокою.
Що можуть зробити батьки?
Не треба надавати великого значення упертості та примхливос­ті. За дитину не дуже хвилюйтеся, лише прийміть до відома напад.
• Коли дитина капризує, намагайтеся бути поряд, щоб дитина відчула, що ви її розумієте.
• У цей час марно дитині щось доводити. Лаяти її немає сенсу, шльопання ще сильніше її розбурхає.
• Будьте в поведінці з дитиною послідовні. Якщо ви сказали «ні», будьте надалі такої ж думки.
• Стримуйте себе, не здавайтеся навіть тоді, коли дитина ка­призує або проявляє впертість у громадських місцях. Частіше за все допомагає тільки одне - узяти дитину за руку і відвести.
• Не намагайтеся залучити сторонніх: «Подивіться, який не­слухняний хлопчик! Може хтось його візьме собі...». Пам'ятайте, істеричність і примхливість вимагає глядачів, дитині тільки цьо­го і потрібно.
• Намагайтеся відволікти дитину, зацікавити її, схитруйте: «Ох, хто це заглядає у віконце!?», « Поглянь, іграшки на тебе див­ляться, до гри тебе запрошують», «Яка у мене є цікава іграшка (книжка, штучка тощо)!». Такі відволікаючі маневри заінтригу­ють вереду, він заспокоїться.
Мистецтву ладнати з дитиною необхідно вчитися, тут вам допоможуть фантазія, гумор, ігри, різні вправи.
Пам'ятайте, що у кризі розвитку головне не те, як вона про­тікає, а те, до чого вона призводить. Тому основна ваша задача в такій ситуації - стежити за появою нового в поведінці дитини: формування волі, самостійності, гордості за досягнення.

 

 

Поради та рекомендації практичного психолога щодо взаємин батьків з дитиною у період її адаптації до дитячого садка

 У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.

* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.

* Аж ніяк не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.

* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.

* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.

* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.

* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви його любите.

* Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років.

* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.

* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.

*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.

* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.

* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра.

 

Шановні батьки!

Не забувайте основні аксіоми виховання!

1. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.

2. Якщо дитину оточує ворожа обстановка – вона вчиться агресивності.

3. Якщо дитину постійно висміюють – вона стає замкнутою.

4. Якщо дитина зростає у докорах – у неї формується почуття провини.

5. Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.

6. Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.

7. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.

8. Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.

9. Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

10. Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

 

Поради та рекомендації практичного психолога батькам щодо взаємин з гіперактивними дітьми

Гіперактивна дитина потребує постійної батьківської підтримки. Зробити гіперактивну дитину тихою і спокійною – неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона гіперактивна. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладнення під час пологів, психосоціальні причини – стиль виховання в сім’ї.

- У дітей з проявами гіперактивності спостерігаються труднощі з концентрацією уваги і регуляцією поведінки, які спричинені порушеннями процесів гальмування і збудження в корі головного мозку.

- З гіперактивною дитиною спілкуйтесь спокійно, тактовно, з розумінням вислухайте її.

- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 10 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і просто не почує Вас.

- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною що можна, а що не можна в поведінці дитини вдома і в дошкільному закладі.

- Не завищуйте вимог, особливо якщо дитина навчається в школі, щоб не було перевтоми, капризів і відмови від навчання взагалі.

- Заборон має бути не багато, але говоріть чітко, твердо. Бажано, щоб дитина знала, які «санкції» будуть зроблені батьками за порушення поведінки.

- Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть за її успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

- У повсякденному спілкуванні з гіперактивними дітьми батьки повинні виключити різкі заперечення словами «ні» і «не можна», тому що такі діти є імпульсивними і зразу ж прореагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано не говорити «ні», а дати можливість вибору для дитини.

Профілактична робота батьків з гіперактивною дитиною

- Домовляйтеся заздалегідь з дитиною про час закінчення ігор, прогулянок. Коли час закінчився, то про це дитині «говорить» не дорослий, а раніше наставлений годинник, кухонний таймер, - це буде сприяти зниженню агресивності у дитини.

- Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку.

- Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, класі, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила

 

 

ОТОЧЕННЯ МАЛЮКА В ПЕРШІ РОКИ ЖИТТЯ

 

У перші роки життя малюка варто звернути увагу на його оточення.

Іграшки мають бути великими, яскравими, дитячі книжки мають містити великі ілюстрації, а літери мати великий розмір (починаючи з 10мм і не менше). Але краще перші півтора-два роки, щоб книжки містили все таки малюнки, або предмети, які дитина може погладити, понюхати, роздивитися.Від цього залежатиме нормальний розвиток зору.  У цей період життя бажано уникати телевізора, комп’ютера (особливо електронно-променевих екранів). З появою великих плазмових екранів, починаючи з третього року життя, може бути 5 – 10-хвилинний перегляд спеціальних передач, розрахований саме на цей вік. Але повторюємо: спеціальних, а не тих, які демонструють, і обов’язково порадьтеся з дитячим психологом, вашим педіатром, який спостерігає вашу дитину і знає її індивідуальні особливості.

 

До 1-2 років діти диференціюють звуки, різниця між  становить 1- 2, а до 4- 5 років навіть ¾ і ½ музичного тону. Музика, яку слухає дитина, має бути гармонійною, негучною, наближеною до природних шумів (спів пташок, шум дощу, шурхотіння листя, шум хвилі, плескіт води…).Низькі тони діти сприймають краще, ніж високі. У розвитку слуху дітей велике значення має спілкування з дорослими. У дітей треба розвивати слух слуханням музики, навчанням гри на музичних інструментах, співом. Під час прогулянок треба привчати дітей слухати шум лісу, щебетання пташок, шурхіт листя.

        Для слуху дітей шкідливі надмірно сильні звуки. Це може призвести до стійкого зниження слуху і навіть повної глухоти. Тому

відвідування різноманітних гучних концертів із використанням електронної музики бажано в цьому віці уникати. Дорослі мають

звертатися до дитини на низьких тонах (категорично уникати крику, істерик). Тон дорослого має бути для дитини сигналом для її дії, оцінки своїх  вчинків (незадоволення, схвалення), відчуттям захищеності та любові за будь-яких обставин.

           Особливість становлення зору і слуху в ранньому віці пов’язана з активною роботою памяті дитини. Саме цей період остаточно закладає «форму контурів» майбутніх стосунків

з батьками (любові до батьків). Від кількості та  якості слухання дитиною своїх батьків залежатиме взаємодія дитини з батьками у подальші періоди її розвитку (підлітковому віці, юнацькому та

дорослому). Це допоможе уникнути багатьох конфліктів у період криз розвитку, особливо підліткового дозрівання дитини. Дитина і батьки зможуть швидше знайти творчу взаємодію у спілкуванні без зайвого підвищення голосу. Має бути спокійне, доброзичливе звертання батьків до дітей у старшому віці.

 

 

"Шляхи забезпечення психосоціального здоров'я дитини в умовах дошкільного закладу та 1-х класів"

 

        Сьогодні увага багатьох науковців та педагогів-практиків спрямована на проблему дослідження, аналізу та прогнозування стану та напрямків розвитку соціального здоровя дітей нашої країни. Загальновідомо, що дошкільний період життя дитини є періодом найбільш інтенсивного розвитку особистості та часом формування основ фундаменту фізичного, психічного та соціального здоровя людини.

       Зацікавившись даною темою ми вирішили провести соціально-педагогічний моніторинг, який би забезпечував безперевне безперевне відстеження стану соціального здоровя наших вихованців і можливість його прогнозування та корекції. У своєму дослідженні ми використали такі методи отримання інформації: спостереження, бесіди, анкети, тести. В результаті підготовки була розроблена схема моніторингу соціального здоровя дошкільника, за якою провели дослідження та запланували в квітні провести повторне з метою відстеження динаміки процесу.

        Насамперед визначимось із теоретичними основами проблеми:

        Соціальне здоровя – стан соціального самопочуття та соціальна поведінка, спрямована на збереження власного здоровя та досягнення гармонії у взаєминах із соціальним середовищем.

       У нашому дослідженні було відстежень рівень сформованості соціальної адаптації вивчалися аспекти соціально самозберігаючої поведінки та рівень сформованості соціального самопочуття.

 

 

Корекційно-розвивальна робота. Розвиток емоційно-вольової сфери дошкільників

 

  

 

 

 

 

 

 Рекомендації для батьків

 

 "Як правильно підготувати дитину до вступу в дитячий садок"

 

 

1. Слід організовувати життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел. Крім того, коли людина дотримується певного режиму дня, вона значною мірою допомагає роботі клітин головного мозку. Режим праці і відпочинку певним чином певним чином дозволяє не перевтомлюватися. Особливо це важливо для дітей, чия нервова система ще досить слабка і нестійка.

 

2.  Добре, якщо зацікавите сина чи доньку до дитсадка, викличите бажання йти туди. Розкажіть: «Коли дітки підростають, вони всі приходять до дитячого садочка. Там багато красивих іграшок, дітки граються. Скоро і ти туди ходитимеш». Не можна залякувати дитину дитячим садком. Треба заохочувати її: «Якщо слухатимешся, не плакатимеш – підеш у дитсадок»; говорити про дитсадок як про радісну подію.

     Не показуйте свого хвилювання стосовно вступу дитини у дитсадок,  інакше ваша тривога передається дитині. В цьому випадку у дитини може       сформуватися вихідна установка на дитячий садок, як на щось тривожне і

навіть небезпечне. Не поспішайте забирати дитину з дитячого садка,  якщо  вона відразу після вступу почала хворіти. Дитина повинна  адаптуватися до нового середовища, тому нежить у перший місяць відвідування  дитячого садка  - нормальне явище.

 

3.  Дитина значно легше пристосовується до умов дитячого садка, якщо вдома вона оволодіє елементарними навичками самостійності: пити, їсти. Мити руки (не шкодуйте на це часу). Досить складно дитині буває оволодіти правилами поведінки в дитячому садку, особливо погано почуваються діти, яким нічого не забороняли. А вже після 1 року дитина здатна виконувати нескладні прохання (подати, принести), при цьому слід добиватися виконання вимог дорослого, схвалювати дитину.

 

4.  Починайте готувати дитину до дитсадка заздалегідь. Приділяйте особливу у вагу особливостям її взаємодії з дорослими і однолітками. Адже одна з головних труднощів перших днів дитини в садочку – недостатній досвід спілкування з іншими дорослими і дітьми. Тому схвалюйте контакти з іншими дітьми під час прогулянок, частіше водіть малюка на дитячі майданчики, беріть з собою в гості, запрошуйте гостей до себе. Дитина, яка спілкується лише з членами своєї родини, боїться сторонніх, не вміє правильно реагувати на їх звертання. Іноді батьки самі  формують негативне ставлення до сторонніх («Не слухатимешся – оцей    дядя забере»). Слід навпаки виховувати в дитини привітне ставлення до дорослих і дітей: «Подивись, як лагідно всміхається до тебе тьотя, і ти всміхнись». Заздалегідь виховуйте доброзичливе ставлення до однолітків.  Гуляючи з дитиною на ігровому майданчику, учіть її нікого не ображати,  не забирати іграшки, спонукайте до гри з однолітками.

 

5. Дуже важливо навчити малюка гратися.  Спостереження свідчать, що

 діти, які тривало, не відволікаючись, грають з іграшками, захоплюються   грою – рідко згадують про розлуку з рідними, легше звикають до нового

оточення. Батьки вважають, що всі діти добре грають, а насправді – вони   просто маніпулюють іграшками (стукають, гризуть). Треба розкрити   дитині призначення іграшки, показати, як нею гратися, як  використовувати. Спочатку показують іграшку, називають її, просять  дитину повторити, показують і називають дію, просять дитину повторити (на перших порах – її рукою). Така спільна діяльність формує ігрові уміння і потребу і навички спілкування.

 

6.  Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення. Це теж полегшить

адаптацію. Адже дитина зможе висловити свої бажання, повідомити про потреби за допомогою хоча б одного-двох слів або відповідаючи на запитання простим «так» чи «ні», і вихователь зможе допомогти їй. Учіть  дитину ще до року користуватися спрощеними, а потім і повними словами  (самі вимовляйте слова правильно), звертатися з проханням, відповідати на запитання. Уважна мати звикла розуміти свою дитину і без слів. Та не треба завжди поспішати виконувати її бажання. Краще звернутися до дитини: «Що ти хочеш? Пити? Скажи: пи - ти». Дитина повинна знати своє  ім’я, розуміти назви частин тіла людини, найуживаніших побутових  предметів та процесів.

 

7.  Іще одна порада. Прагніть оформити маля в дошкільний заклад хоч за два

 – три тижні до виходу матері на роботу, щоб можна було збільшувати

 тривалість перебування дитини в яслах. Не слід в перший день залишати

дитину до вечора у групі, бо таке тривале перебування в незнайомому

оточенні – велике навантаження для неї. Краще спочатку приводити малюка на прогулянку або ввечері, коли частина дітей уже пішла додому, і педагог зможе більше уваги приділити новому вихованцю.

 

 Ніколи не виявляйте у присутності дитини своїх переживань, не шкодуйте з приводу того, що доводиться здавати її до ясел. Навпаки, висловлюйте захоплення цікавими іграшками: усім своїм настроєм, ставленням до вихователя, підкресліть упевненість, що вашій дитині тут буде добре.

   Дайте дитині з собою улюблену іграшку, книжку, словом, «шматочок»

домівки, поряд з яким вона буде почувати себе більш спокійно, комфортно і безпечно.

Чи готова ваша дитина до школи?

 

      

Це дуже важливе питання, до якого не всі батьки ставляться з потрібною відповідальністю. Кожна дитина має особливості дозрівання, тому орієнтува­тися тільки на вік — неприпустимо. Є так звані показники шкільної зрілості. Ви спитаєте: це вміння читати чи писати? Ні. Можна навчити читати і писати, а готовності до школи не буде. Що ж вважається першо­черговим? Те, що називається психологічною готовністю.

 

           Психологічна готовність до школи — це такий рівень психіч­ного розвитку дитини, який створює умови для успішного опану­вання навчальної діяльності.

Наявні емпіричні дані, які стосуються психологічної готов­ності дітей 6-7-річного віку до навчання в школі, свідчать, що більшість дітей цього віку — від 50 до 80% — так чи інакше ще не повністю готові до навчання в школі та повноцінного засвоєн­ня шкільних програм, що діють у початкових класах: багато хто з дітей, можливо, й готовий за своїми фізичними показниками до навчання, проте за рівнем психологічного розвитку перебуває на рівні дошкільника.

Психологи виділяють декілька основних ліній, за якими необ­хідно здійснювати підготовку дітей до школи:

 

  • По-перше, це загальний психічний розвиток. На той час, коли дитина стане школярем, її загальний психічний розвиток пови­нен досягти певного рівня. Йдеться, в першу чергу, про розви­ток пам'яті, уваги та — особливо — інтелекту. Мається на увазі як запас знань і уявлень, що існує, так і вміння виконувати деякі дії про себе, тобто аналізувати, порівнювати, виділяти головні ознаки, робити елементарні логічні висновки. Отже, батькам і педагогам, у першу чергу, необхідно прагнути розви­вати розумові здібності дітей, а не формувати навички читан­ня та письма. Необхідно не просто накопичувати розрізнені знання, уявлення про предмети та їхні властивості, а розвивати вміння бачити зв'язки та закономірності, формувати бажання зрозуміти що до чого; допомагати дітям розвивати спостереж­ливість, виробляти вміння описувати й порівнювати різні пред­мети тощо.

 

  • По-друге, це виховання вміння довільно володіти собою. У дити­ни дошкільного віку яскравими є сприйняття та увага, що легко переводиться з одного на інше, і непогана пам'ять, але довільно володіти ними вона ще як слід не вміє. Вона може надовго та в деталях запам'ятати якусь подію або розмову дорослих (яка, можливо, не призначалася для її вух), якщо вони чимось при­вернули її увагу, але зосередитися більш-менш тривалий час на тому, що не викликає в неї безпосереднього інтересу, дитині складно. А тим часом це вміння необхідно виробити до моменту вступу до школи. Так само як і вміння ширшого плану — роби­ти не тільки те, що хочеться, але й те, що необхідно. Уміння керувати своєю поведінкою забезпечить дитині можливість витримувати шкільний режим, організовуватися на уроці.

 

  • По-третє, це формування навичок спілкування з дорослими й однолітками. Навчальна діяльність за своєю сутністю — діяльність колективна. Учні повинні вчитися ділового й нефор­мального спілкування одне з одним. Для маленького учня усе це є складним — починаючи від простого вміння слухати відповідь однокласника й закінчуючи оцінюванням результа­тів його діяльності. Таке спілкування не може виникнути без певної бази: дітей необхідно вчити слухати не перебиваючи, уміти вибачатися та вибачати самим, співчувати, домовлятися, зважати на думку іншого, а також сприймати позицію вчите­ля, його професійну роль. У цьому разі дорослий стає незапе­речним авторитетом, зразком для наслідування: його вимоги виконують, на його зауваження не ображаються, навпаки, намагаються виправити помилки. Діти, які готові в цьому пла­ні до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування.

 

  • По-четверте, готовність до ніколи передбачає також певне ставлення до себе. Продуктивна навчальна діяльність припус­кає адекватне, об'єктивне ставлення дитини до своїх здібно­стей, результатів роботи, поведінки.

 

  • І по-п'яте, за умови психологічної готовності до школи домінує пізнавальний інтерес, у дитини сформоване правильне уяв­лення про школу, позитивне ставлення до шкільних занять, правил поведінки в групі дітей і з дорослими.

 

 


 

 

 

 

 

По-третє, це формування

p src= Навпаки, висловлюйте захоплення цікавими іграшками: усім своїм настроєм, ставленням до вихователя, підкресліть упевненість, що вашій дитині тут буде добре.pnbsp;/em